Персоніфікований підхід до терапії шизофренії

Автори:
wm
Автори:
22.11.2020

Стаття у форматі PDF

Персоніфікований підхід до терапії шизофреніїУ сучасному світі все більшої актуальності набуває концепція персоніфікованої медицини, яка є невід’ємною складовою інтеграційного підходу до надання медичної допомоги. Про персоніфікований підхід до лікування шизофренії, роль психотерапії та психоосвіти, а також залучення родичів до реабілітації хворих розповіла учасникам конференції «Оптимізація психофармакологічних підходів до лікування психічних та поведінкових розладів» (4-5 червня 2020 року) завідувачка кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського національного медичного університету, д. мед. н., професорка Ганна Михайлівна Кожина.

Доповідачка нагадала слухачам, що шизофренія є однією з найскладніших і актуальних проблем клінічної психіатрії, що зумовлено різноманіттям клінічних проявів, швидким патоморфозом цієї патології, клініко-психопатологічними та соціальними наслідками захворювання. До них належать переважання негативних та когнітивних порушень, хронічний рецидивуючий перебіг, високий суїцидальний ризик, агресивність, безробіття, зниження соціального функціонування та якості життя пацієнтів.

Сучасний етап розвитку психіатрії характеризується широким застосуванням психотропних засобів, які досить швидко купірують психопатологічну симптоматику, компенсують когнітивний дефіцит та мають мінімальні побічні ефекти. Надзвичайно важливим фактором також є можливість швидкого відновлення якості життя та соціального функціонування хворих на шизофренію.

Також увагу було акцентовано на сучасних стратегіях лікування шизофренії, спрямованих насамперед на  поліпшення соціального функціо­нування та якос­ті життя пацієнта, зменшення виразності симптомів хвороби, запобігання розвитку рецидивів, моніторинг/контроль побічних ефектів препаратів у процесі лікування.

На думку спікерки, «ідеальний» анти­психотичний лікарський засіб повинен:

  • ефективно впливати на позитивну та негативну симптоматику;
  • володіти доброю переносимістю;
  • сприяти відновленню соціальних функцій;
  • сприяти високій прихильності до терапії;
  • знижувати частоту рецидивів.

Професорка Г.М. Кожина детально зупинилася на фармакологічних властивостях та власному клінічному досвіді застосування оланзапіну в терапії хворих на параноїдну шизофренію. Завдяки селективній та неповній блокаді рецепторів D2 мезолімбічного шляху, оланзапін усуває продуктивну симптоматику. Відбувається блокада серотонінових рецепторів 5НТ2 – зняття блокади дофаміну в мезокортикальному шляху мозку, що викликає зниження негативної симптоматики та сприяє протитривожній дії препарату. Відносно слабка блокада дофамінових рецепторів зумовлює відсутність побічних неврологічних ефектів при застосуванні оланзапіну. Також препарат сприяє збереженню когнітивних функцій при мінімальній стигматизації хворих, що є надзвичайно важливим для їхньої соціальної реабілітації.

Зарубіжні дослідження свідчать про значущу перевагу оланзапіну перед іншими атиповими антипсихотиками, адже із клінічної та медико-соціальної точки зору він демонструє високу ефективність у купіруванні негативної симптоматики. На думку P. Gaszner et al.  (2012), оланзапін поряд із клозапіном може розглядатися як еталон антипсихотичної терапії у пацієнтів із резистентною шизофренією. За даними D.M. Gardner et al. (2015), при лікуванні оланзапіном визначається вищий рівень комплаєнсу, ніж іншими атиповими анти­психотиками. Так, частота відмови при застосуванні оланзапіну була дос­товірно нижчою, ніж рисперидону або кветіапіну.

На кафедрі психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського національного медичного університету (ХНМУ) було проведене дослід­жен­ня за участю 159 пацієнтів обох статей зі встановленим діагнозом «шизофренія, параноїдна форма», а також 66 членів їхніх родин. Хворі були розділені на дві групи, однорідні за соціально-­демографічними та клінічними показниками. Основну групу склали 53 жінки і 41 чоловік, які отри­мували комплексне лікування з використанням психофармакотерапії олан­запіном (Олфрекс, Nobel), психотерапії та психоосвіти. Доповідачка зазна­чила, що Олфрекс має доведену біоеквівалентність оригінальному оланзапіну. 

До групи порівняння увійшли 37 жінок і 28 чоловіків, які отримували інший антипсихотик та психотерапевтичну допомогу.

Хворі основної групи та їхні родичі брали участь у спеціально розробленій психоосвітній програмі, яка включала комплексне використання: інформаційного тренінгу, тренінгу формування прихильності до терапії та інтерперсональної взаємодії, поліпшення комплаєнсу, проб­лемно-орієнтовані дискусії тощо.

Як показав аналіз ефективності розробленої програми на тлі викорис­тання Олфрексу в поєднанні з психо­освітньою програмою, відзначено якісну редукцію психопатологічної симптоматики, нормалізацію емоціо­нального стану, відновлення психосоціального функціонування хворих. У 79,2% пацієнтів основної та 68,6% контрольної груп спостерігалося покращення психічного стану. Сумарний бал за позитивними шкалами PANSS склав 6,7±1,5 балів у хворих основ­ної групи та 7,1±1,3 – контрольної; за негативними шкалами – 7,6±1,1 та 7,9±1,6 балу відповідно; за шкалами загально-психо­патологічних порушень – 17,7±2,9 та 18,1±6,8 балу відповідно.

Пацієнти переважно добре переносили оланзапін. Побічні ефекти спостерігалися у 14,3% хворих та, як правило, були дозозалежними. У середньому частота збільшення маси тіла >7% під  час застосування оланзапіну становила 13-20%. 

Лекторка підкреслила, що у пацієн­тів основ­ної групи, які отримували комбіноване лікування з використанням оланзапіну, психотерапії та психоосвіти, відзначено позитивну динаміку соціального функціонування, а саме:

  • зниження рівня загальної поведінкової дисфункції (51,4% хворих основ­ної та 45,2% – контрольної груп);
  • зниження рівня дисфункції при виконанні соціальних ролей у суспільстві (66,5 і 62,1% відповідно);
  • покращення функціонування пацієнтів у лікарні (64,7 та 58,2% відповідно);
  • підвищення рівня модифікуючих чинників (71,1 і 65,6% відповідно). 

Окрім того, спостерігався перехід дезадаптивних типів ставлення до хвороби в адаптивні: гармонійне (55,1% осіб основної та 39,3% – конт­рольної груп) й ергопатичне (19,6 і 9,4% відповідно) ставлення до захворювання. Встановлено також позитивну динаміку показника якості життя пацієнтів: їі підвищення в середньому на 45,6% в основній та на 31,3% – контрольній групах.

На завершення професорка Г.М. Ко­жина підкреслила важливість застосування у лікуванні пацієнтів із шизофренією комплексу фармакотерапії, психотерапії, а також психоосвітніх програм із обов’язковим залученням членів родин хворих.

Підготувала Тетяна Ткаченко

Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 3 (54) 2020 р.

Матеріали по темі

22.11.2020 Депресія – ​поширений гетерогенний стан із хронічним та рецидивним перебігом, який часто спостерігається в умовах первинної ланки медичної допомоги. Сімейні лікарі, терапевти, педіатри нерідко стикаються із проблемами діагностики й лікування депресії. До вашої уваги представлено огляд статті P. Ramanuj et al., опублікованої у виданні BMJ (2019; 365: l835), де на підставі доказових даних охарактеризовано […]

Авторы:завідувач кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету, доктор медичних наук Михайло Михайлович Орос 17.07.2020   Стаття в форматі PDF Питання диференційної діагностики та належного терапевтичного супроводу тривоги й депресії набувають дедалі більшої актуальності на первинній ланці, особливо на тлі карантинних обмежень і вимушеної самоізоляції. Пропонуємо фаховий розбір цієї теми від завідувача кафедри неврології, нейрохірургії […]

14.07.2020   Стаття в форматі PDF Шизофренія – ​тяжкий хронічний психічний розлад, що чинить негативний вплив на суспільство та створює значний соціально-економічний тягар для системи охорони здоров’я загалом. Це зумовлено раннім початком хвороби, її хронічною природою з розвитком частих рецидивів та госпіталізацій. V. Latorree et al. проаналізували ефективність терапії ін’єкційними антипсихотиками тривалої дії (LAI) порівняно з пероральними препаратами за частотою госпіталізацій, невідкладних та планових звернень до лікаря протягом […]

01.06.2020 Стаття у форматі PDF На сьогодні діагностування біполярного афективного розладу (БАР) залишається складним процесом через особливості його патології: зміну полярності афекту, хронічний рецидивний перебіг, притаманну пацієнтам суїцидальну поведінку та погіршення їхнього соціального функціонування. Канадська мережа із проблем лікування афективних і тривожних розладів та Міжнародне товариство з вивчення біполярних розладів (CANMAT/ISBD, 2018) розробили настанови щодо ведення пацієнтів із БАР. До вашої уваги […]

05.05.2020 Депресія являє собою комплекс психічних порушень, що насамперед пов’язані з емоційною сферою. Цей поширений розлад є основною причиною інвалідності у світі та накладає значний тягар на пацієнта, негативно впливаючи на якість життя та соціальне функціонування. Якщо депресія набуває помірної чи тяжкої форми та не піддається лікуванню, то може стати серйозною проблемою для хворого й суспільства загалом. Міністерство охорони здоров’я та соціального забезпечення США (HHS) 2019 р. розробило […]